Останнім часом часто звучить вислів «я не хочу бути релігійним і тому не роблю те, або інше». Особливо, коли мова йде про речі, які, традиційно, сприймаються як обов’язки християнина — кожен день читати Біблію, кожен ранок молитись, ходити в неділю до церкви і таке інше. Кожен раз, коли у відповідь на питання чому тебе не було в неділю у церкві я чую — «просто не було настрою», то я прекрасно розумію що буде далі. На моє ствердження: «Адже ходити до церкви в неділю це обов’язок християнина!» я стовідсотково чую: «Не треба нав’язувати релігійність! У Христі ми вільні і маємо прагнути до духовності, а не залазити в кайдани обов’язків!». Ну як з цим не погодитись? Термін «релігійність» в такому вислові має негативний окрас і використовується для позначення неправильного відношення до стосунків з Богом, коли форма стає головною, втрачаючи зміст. Тут немає заперечень, форма без змісту це погано і Бог через Своє Слово засуджує таку поведінку.
Але, якщо мені не байдужа людина з якою я розмовляю,то, не знаходячи аргументи на ці твердження, в своєму серці я відчуваю великий жаль. Жаль, бо знаю і бачу що буде відбуватись з людиною далі. Знаю, тому що сам це проходив, бачу тому що маю розуміння істини через Слово Боже. Ця людина і наступну неділю не приходить до церкви, бо щось немає настрою. Потім стає дуже важко читати Біблію кожен день, бо нема часу і побудження. Але в своєму розумі людина каже: «Це не страшно, подумаєш, один раз не сходив, пару разів не почитав я ж від цього не втратив стосунки з Богом. Не перестав бути дитям божим! Головне що я маю Духа Святого в своєму серці і віру. Тому я духовна людина. До того ж, все що стосується Бога має бути без примусу, по бажанню серця.» Так продовжується деякий час, коли раптом приходить ситуація в якій людина робить не те що хоче. Вона здивована — «Я взагалі не такий, просто зараз так вийшло!». Раптом у відповідь на образу, людина відповідає образою, хоча розуміє що Христос каже протилежне; або коли її хтось дратує вона зривається і робить те, за що потім їй стає соромно; або, коли обставини притиснуть, каже неправду; В церкву ходить може раз на місяць бо там нудно і немає благословення. Біблію взагалі немає часу читати. Згодом починає гостро відчувати несправедливість цього світу, шукати захисту і стабільності, переживати за гроші, за роботу, за стосунки; частіше відчуває жаль до себе; постійно поганий настрій і роздратованість. Потім підступають хвороби і проблеми з грошима. А коли їй хтось нагадує про церкву і пропонує сходити в неділю, то вона роздратовано відповідає: «Що там робити? Там самі лицеміри!». Себе ж ця людина вважає духовною, що піднялась над всіма умовностями. Але насправді вона стає духовно слабкою і хворою, не в змозі подолати спокуси та власні бажання, а зростає тільки її гордість і відчуття власної гідності. Мова вже не йде про те, щоб приносити Богу плід своїм життям, мова йде про те, щоб просто втриматись на лозі і не відпасти. Але на додаток, людина перестає сприймати будь яку критику в свою адресу і стає неспроможною вийти з цього стану. Я все це знаю бо сам проходив, і Бог мене врятував. Тепер я часто зустрічаю і звертаю увагу на людей саме в такому стані.
То чому ж таке правильне твердження про духовність веде до такого небезпечного положення? Чому так стається кожен раз коли чую: «Я не релігійний, тому вирішив краще сьогодні побути вдома.»? Мене це турбує і я намагаюсь розібратись.
Насамперед треба дати визначення термінів які ми використовуємо. Що таке релігія? Дослівно religiō з латини перекладається як «Поєднати на ново» і фактично визначає набір дій необхідних для поєднання людини з Богом. Тобто, якщо хочеш мати стосунки з Богом, мусиш робити то, то і то. І все це зовні виглядає як список вимог.
Другий термін це Духовність. Цей термін краще за все пояснюється з листів апостола Павла. Духовна людина, це та яка підкоряється Духу Святому і робить вчинки за бажанням духа а не тіла.
Чи ці два терміни є протипоставами? Чи одне виключає інше? Коли я, шукаючи Бога, відкриваю Біблію і знаходжу повеління покаятись і прийняти хрещення, чи це є релігія? Згідно з визначенням терміну — Так! Коли я, прийнявши Христа своїм Спасителем, питаю у Бога, що мені далі робити щоб бути справжнім християнином і зростати у вірі, отримую відповідь через Біблію — ходити в церкву разом з братами і сестрами, читати Біблію кожен день і молитись, чи це є релігія? Так! Це дії які підтримують мій зв’язок з Богом. Чи це можна назвати духовністью? Так, бо я роблю ці діла, тому що мій дух цього хоче. Тому можна зробити висновок що релігійність і духовність не протиставлення а доповнення, які в різний спосіб описують стосунки людини з Богом.
Чому ж так сталось що ми використовуємо ці терміни як протилежні? Коли релігійність перетворилась на стан із знаком мінус? Скоріш за все, цим словом почали описувати стан, коли людина робить діла які покликані відновлювати стосунки з Богом, але вона це робить з неналежним станом серця. З неправильними мотивами. Яскравим прикладом є фарисеї, які прийшли хреститись до Івана Хрестителя але не з розкаяним серцем. За це і були звинувачені пророком. Ще варто згадати промову Христа, коли він навчав про милосердя і наводив приклад фарисеїв які сурмлять перед собою про свою благодійність. Також про молитву, коли ті ж фарисеї моляться напоказ перед людьми, щоб показати свою духовність. Зі слів Христа, ці вчинки не наближають до Бога. Цих прикладів вже достатньо щоб зробити висновок — релігійні вчинки з негідними мотивами не з’єднують з Богом. Якщо в серці немає любові то і найдорожча жертва марна. Так, з цим розібрались.
Далі головне питання — як що в мене немає любові, чи значить це, що я не повинен давати милостиню? Якщо в мене немає бажання читати Біблію чи мушу я себе заставляти це робити? Або я не хочу йти до церкви в неділю, чи буде це лицемірство, якщо я піду? Питання на зустріч — чи хоче Бог щоб я ходив до церкви в неділю? Біблія каже що так. Чи хоче Бог щоб я читав Біблію кожен день? Біблія каже так. Чи хоче Бог щоб я молився? Так. Чи хоче Бог щоб я давав милостиню убогим? Так. Тоді як бути? З одного боку Бог закликає мене робити певні вчинки, але з іншого боку Він же попереджає що ці вчинки без належного стану серця не потрібні. Ділема! Ось тут і народжуєтся цей принцип — як що в мене немає бажання в серці, значить я не маю робити релігійні вчинки. Богу не потрібні формальні обряди! І начебто все правильно і логічно, але чому тоді такі сумні наслідки від життя за цим принципом? Розбираємось далі. Зробимо невеликий підсумок.
Серед сучасних християн поширюється думка яка відокремлює два принципа будування відносин з Богом — будемо називати їх «релігійний» і «духовний». Обидва грунтуються на розумінні що треба робити щоб будувати відносини з Богом, але: У релігійному все будується за принципом ти мусиш робити бо така є воля Бога, У духовному ж ти робиш, тільки якщо хочеш. І на перший погляд «духовний» підхід виглядає таким який більш відповідний новозавітньому принципу любові і свободи у Христі. Трохи поясню: Старозавітній Закон казав — роби так, як заповідано Богом, а якщо ти порушив, то будеш покараний. Христос скасував ці відносини через Свою Досконалу Жертву і відкрив новий шлях до Бога, який грунтується на добровільному послуху і любові до Бога. Так, ми знаємо Його волю стосовно нашого життя і намагаємось її виконувати, але якщо ми щось порушили нас за це не камінують. Тепер у нас є благодать і батьківська любов Бога. Тому я можу робити не з примусу, а за своїм бажанням.
Давайте продовжимо аналогію з відносинами батька і сина. Звісно що будь який нормальний батько, який любить свого сина, не хоче щоб син корився йому тільки зі страху і виконував волю батька з під палки. Звісно що він хоче щоб у сина було власне бажання виконувати все те що батько від нього чекає. Але, чи буде батько задоволений, як що він каже сину, наприклад, прибирати в своїй кімнаті раз на тиждень, а син не робить цього, пояснюючи що у нього немає бажання. Чи батько скаже: «Добре, давай почекаємо коли в тебе з’явиться бажання». Як що батько любить свого сина, то він розуміє, як важливо щоб син навчився тримати свою кімнату в чистоті, тому він буде намагатись пояснити це йому, щоб син зрозумів і послухався. Але, якщо син все рівно не буде виконувати волю батька, то батько застосує інший принцип — якщо навіть ти не хочеш ти все рівно маєш це робити, тому що «я так сказав». Просто повір і роби. Так чи інакше, але син має виконати волю батька. Інакше він не зможе підтримувати стосунки з батьком і перестане бути сином. Таким чином ми бачимо, що відносини в сім’ї будуються за принципом «ти це робиш тому що це моя воля», а не за принципом «ти робиш, тільки якщо хочеш».
Так само і з Небесним Батьком. Він все нам дав для того, щоб ми за власним бажанням могли виконувати Його волю, але, якщо в нас немає бажання, це не означає що Він перестає очікувати від нас послуху. Якщо я не маю бажання бути у церкві в неділю, це не значить що Він не хоче мене там бачити. Незалежно від моїх почуттів, це залишається Його волей для мого життя. Проблема небажання знаходиться в мені. І саме цю проблему мені треба вирішувати. Якщо я хочу підтримувати стосунки з Богом, я не можу не виконувати Його волю. Якщо в мене немає бажання, це не привід для того, щоб не робити. Це привід для того, щоб працювати над своїм серцем. Щоб через розуміння Його любові висловленою через Його волю, знайти бажання робити те що, наповнить моє життя благословенням і дасть силу приносити Богу плід.
Як що на перше місце я ставлю відчуття, як критерій за яким я щось роблю а щось не роблю, то я фактично підкоряю Валю Божу, яка вже чітко і повно висловлена в Біблії, в залежність від свого серця. А це найхитріша пастка ворога, щоб людина, яка на неї клюне, будувала своє життя на своїх почуттях, а не на Волі Бога, яка є добра і досконала. За таким принципом людина буде тільки втрачати фундамент своїх відносин з Богом, чекаючи натхнення, яке ніколи не прийде. Не зможе зростати у вірі і не зможе приносити плід для Бога. Бо для цього потрібно перебувати на лозі яка є Христос, а це означає, довіряючи, виконувати Його волю. Незалежно від бажання чи небажання, пильнуючи своє серце, щоб воно було у належному стані, незважаючи на перешкоди і залякування, проявляти свою любов до Бога, через свій вибір.
Покажи мені свою любов до Бога без діл! Чи можеш це зробити?
Добавить комментарий